# Голодомор.Пам"ятаємо разом

Тремба  Артем  (Дерезуватська гімназія ,6 клас)

                                    Запали свічку...

          Одного дня в кінці листопада ми з братиком Кірюшею завітали в гості до бабусі Олени. Вона саме виставляла на вікні у вітальні запалену свічку і поклала поруч пучечок колосків.Спочатку я здивувався, для чого це, а поттім пригадав слова вчительки: щороку, в четверту неділю листопада,треба запалити свічечку , щоб ушанувати пам"ять жертв голодоморів минулих років.

            Мені та братикові було не зовсім зрозуміло, хто морив людей голодом і чому в селян забирали хліб, який вони самі виростили. Бабуся пояснила нам і повідала сумну історію про свою вже бабусю Марійку Бараненко.

,             Мешкала вона, Марійка, разом з батьками  Семеном Івановичем та Федорою Олексіївною в селі Славгороді  Синельниківського району. Дівчинка була найменшою серед їхніх семи дітей. Старші вже всі мали свої сім"ї і жили в цьому ж селі або за його межами. Тато хліборобив, бо мав невелике поле, де сіяв пшеницю та жито. Мама пекла в домашній печі хліб для колгоспників і тачкою відвозила  його до комори, де приймав пишні великі хлібини комірник Вернигора.

               Та настав  тривожний  1932 рік. Усе зерно, що вродило на полях колгоспу та в окремих господарів, було здано державі за наказом вищого керівництва.А вже в 1933 році розпочався голод, бо все збіжжя було забрано ще раніше. Улітку, коли розпочався збір урожаю, виснажені люди потайки проникали на поля і збирали колоски, щоб якось прогодуватися і не померти. Та тут їх підстерігала небезпека. Кого помічали об"їждчики, того арештовували й судили. Так сталося і з батьками Марійки Бараненко, які збирали колоски біля села Бегми.Федорі та Семенові присудили по 5 років виправних  робіт у різних таборах Сибіру. А Марійці  на той час було всього 9 років.Дівчинка дуже ридала, коли забирали з хати батьків, але нічого не могла вдіяти. Залишилася сама ,страх, голод і сум поселився в оселі.

 Спочатку її навідували рідні, а згодом забрала  до себе найстарша сестра Оксана Філатова, яка мешкала зі своєю родиною у місті Ржищеві.

               Врятувалася дівчинка від голоду, але сумувала за батьками, своєю  домівкою, за подружкою Марусею Тищенко, яка в голодні дні приносила з дому шматочок хліба,щоб підтримати ослаблу .Той окрайчик і  давав змогу вижити.

                Повернулися  батьки з таборів аж через 5 років, коли Марійці  вже виповнилося 13.Були виснажені , але дуже раді, що лишилися живі і зможуть бути разом.

               Ми з братиком притихли, слухаючи цю печальну розповідь, і зрозуміли, чому треба запалювати свічки і вшановувати пам"ять жертв  голодоморів, щоб таке більше ніколи не повторилося.Запали свічку...