Історія України  9 клас    Тема. Наш  край в другій половині XVIII та на початку XIX століття

В другій половині XVIII та на початку XIX століття на території Катеринославщини почали зароджуватися капіталістичні відносини. Тут широко використовувалась вільнонаймана праця в сільськогосподарському виробництві. В містах (Катеринославі, Верхньодніпровську, Павлограді) і поміщицьких маєтках діяли суконні мануфактури, винокурні, салотопні, чинбарні, свічкові, цегельні та інші фабрики й заводи, частина яких належала купцям, міщанам, багатим селянам. На підприємствах зростала питома вага вільнонайманої праці. Найбільш значними були казенні суконно-шовкові фабрики в Катеринославі, по виробництву сукон в маєтках князя О. О. Прозоровського (село Чаплі Новомосковського повіту) і поміщиці О. К. Брискорн (село Вищетарасівка Катеринославського повіту)1 2. В першій половині XIX століття в губернії засновуються такі значні підприємства як чавуноливарний завод купця Заславського у Катеринославі (1835 рік)3, суконна фабрика К. В. Неймана тощо. У 1825 році на Катеринославщині було всього 38 підприємств, у 1832 році — 54, в 1854 році — 120 і в 1860 році — 2884. Швидкими темпами розвивалась торгівля. В 1857 році на 62-х найбільших ярмарках губернії продано товарів на 3 336 349 карбованців. Торгували в основному продуктами землеробства, тваринництва, зокрема вівчарства. Великого поширення набрав чумацький промисел.

Втягнення поміщицьких господарств у товарно-грошові відносини супроводилось посиленням феодально-кріпосницької експлуатації. Тяжке становище селян погіршувалося і постійними неврожаями. «Кілька неврожайних років підряд закінчились 1848 роком — жарким, без краплі дощу, літом,— писав один із сучасників, що відвідав кілька сіл Катеринославської губернії,— наслідком чого були загальний голод, холера і скорбут, які вихопили десятки тисяч жертв. Знаючи становище казенних і поміщицьких селян того пасу, слід дивуватися, як могла залишитись між ними хоч одна душа, як не загинули всі від голоду і подвійної зарази».

Селяни різними способами боролись проти своїх гнобителів. Вони вбивали ненависних поміщиків, спалювали їх маєтки, відмовлялися від панщини, організовували втечі. Так, у вересні 1811 року близько 300 озброєних селян поміщиці Брискорн втекли з Катеринославського повіту до Молдавії, а в серпні 1815 року кріпаки поміщика Озерова (село Воскресенське Павлоградського повіту) відмовилися виконувати панщину. Навесні 1817 року відбулося заворушення селян у селі Гуляйполі Верхньодніпровського повіту, а через три роки селянське повстання охопило всю південно-східну частину Катеринославської губернії.

У 1844 році стався виступ жителів села Нікольського Павлоградського повіту. Чотири місяці боролись кріпаки за право бути вільними. Вигнавши поміщицького управителя, вони схвалили «приговор» і обрали 12 чоловік для управління поміщицьким маєтком.

Особливо посилився селянський рух у губернії в середині XIX століття. Тільки за 1852-1855 рр. тут відбулось 6 великих виступів селян, які були придушені з допомогою військ. Навесні 1856 року з маєтку верхньодніпровської поміщиці Богацької втекло 19 чоловік. Це був початок масової втечі кріпаків. В селах губернії поширилась чутка, нібито в Криму дають землю і волю. Спочатку невеликими групами, а потім цілими селами селяни вирушали на південь. Вони складали своє убоге майно на вози, а панські маєтки підпалювали. До них приєднувалися кріпаки Полтавщини і Херсонщини. Війська, послані проти шукачів волі, зустріли одчайдушний опір. Стихійний рух селян був жорстоко придушений, але причини, що його породжували, не були усунуті.

Великі зрушення в соціально-економічному житті краю, що сталися наприкінці XVIII та в першій половині XIX століття, не могли не позначитися на розвитку культури та громадсько-політичної думки, що пробуджувалася для боротьби проти царизму і кріпацтва.

Деякі досягнення в розвитку культури на Катеринославщині в період феодалізму пов’язані насамперед з розвитком запорізького козацтва. Майже в усіх церковних парафіях на; Запоріжжі були загальноосвітні школи. Понад 50 років діяла школа при Самарському Пустинно-Миколаївському монастирі, де навчалось від 50 до 90 юнаків. При Січі діяла школа вокальної музики, яка готувала не лише церковних співаків, а й кобзарів. У 1770 році цю школу переведено до слободи Орлівщини (тепер Новомосковського району). В останнє десятиліття XVIII століття її керівником був талановитий музикант і співак Михайло Казма.

Високого розвитку набула на Запоріжжі народна творчість. В історичних думах і піснях народні маси висловлювали палку любов до рідної землі, славили її захисників, оспівували подвиги козацтва в боротьбі проти турецько-татарської неволі та панування польської шляхти.

Збагатило козацтво й інші галузі культури українського народу. В свій час невтомною працею Д. І. Яворницького в Дніпропетровському історичному музеї була зібрана велика колекція предметів культури і побуту, що належали запорізьким козакам. Особливу увагу привертає витонченість різьби, складність скульптурних композицій в оздобленні запорізьких люльок та порохівниць, деталей житлової архітектури — сволоків, одвірків, дверей, віконниць. Одним із найвидатніших представників українського прогресивного мистецтва другої половини XVIII століття на Запоріжжі був скульптор-різьбяр С. 3. Шалматов. До нашого Часу зберігся в Новомосковську чудовий пам’ятник української національної архітектури — Троїцький собор. Побудував його у 1775—1781 рр. видатний запорізький народний архітектор Яким Погрібняк.

З культурою Запорізької Січі тісно пов’язаний петриківський орнамент, який розвивався у вигляді стінопису та оздоблення речей хатнього вжитку. З покоління в покоління передавались традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного, орнаменту. Із петриківських селян виділилася група напівпрофесіональних майстрів, які розписували не тільки інтер’єри хат, а й скрині, народні музичні інструменти, сани, віялки.

Напередодні реформи 1861 року основними галузями господарства в губернії були землеробство, зокрема зернове господарство, та тваринництво (вівчарство). Із загальної площі придатної землі в губернії в 5 245 890 десятин більш як половина — 3 099 700 десятин — належала поміщикам. На той час тут з 1 042 681 чол. загальної кількості населення поміщицьких селян було 328530, тобто 31,5 проц. Майже всі вони (99,8 проц.) відбували панщину, зазнаючи найтяжчої феодальної експлуатації. 470 поміщицьким господарствам губернії (з 2443) належало більш як по 100 селянських ревізьких душ. Державні селяни — 427 900 чоловік — становили майже 42 проц. усієї кількості населення. Крім того, у Катеринославському, Олександрівському та Новомосковському повітах налічувалося 23 тис. німецьких колоністів.