Ніхто   не  забутий   ,  ніщо   не  забуте

 

76  років  тому  закінчилася  Друга  світова  війна…  Війна  жахлива,  кривава… Вона   принесла  людям   багато   втрат. Та  найбільша  -  це   біль  втрати   рідних  і  близьких…

Вже  немає  у  нашому  селі   живих  учасників тих  героїчних  битв. Виросли  і роз’їхались  по  світах   їх  діти.    А  ті, що  лишились   у  Дерезуватому , були  занадто  малими і  не  пам’ятають  подробиць. Та   ми    маємо  знати   своїх  героїв , бо   це  те  найменше, що    можемо  зробити  для  них .

Вивчаючи  тему  «Україна   в  роки  другої  світової  війни»  ми  з учнями  5 класу   вирішили  більше  дізнатися  про   події  воєнних  років   на  території  рідного  краю. Для  цього  використали   матеріали  сайту  «Пам'ять  народу».

                                                        Результати  пошукової  роботи

1.Інформація  про  односельчан, які  не  повернулися   з  війни. Згідно  списку   їх  175 чол. Та  переглядаючи  документи , ми  зайшли   ще  прізвища  :

Горбенко  Іван  Григорович (1924 – 1944)

Передерій  Павло  Потапович ( 1912 – 1943)

Черкасов  Іван  Васильович (1918 – 1941)

Білий  Леонтій   Петрович ( 1904 -  1943 )

Трошин  Григорій  Омелянович (1919 – 1943)

Мильченко (Мільченко)  Степан  К. (1903 – 1943)

Концебайло  Яків   Васильович  ( 1906 – 1943)

Мірошниченко  Яків  Матвійович  ( 1913 – 1943)

Демченко  Олександр  Семенович ( 1921 – 1941)

Сухоручко  Павло  Іванович  ( 1921 – 1943)

Бондаренко  Терентій  Маркович ( 1903 – 1944)

Бондаренко  Тимофій  Никифорович (1901 – 1944)

Сокур  Кузьма  Максимович (1921 – 1941)

Шульга  Афанасій  Митрофанович ( 1906 – 1943)

 

2. Інформація  про  долю  наших  земляків

 З  них  :   71 -  пропали  безвісти

                  52 -  загинули  в  бою  та  померли  від  ран

Даних  про  інших   немає.

 

3.Інформація  про   про  військових,  які  поховані  на  території   с.Дерезувате

Можливо ,  з цих  12  невідомих   ми знайшли  імена   чотирьох:

Житенський  Ігор  Миколайович

Саділов  Іван  Павлович

Чудінов  Олександр  Ілліч

Ніколаєв  Олександр  Васильович(розвідник)

(№ 280, 281, 282)

Також  на  території села  похована   Ліньова  Липа(Ліна) Леонідівна ( 1917-1943),єфрейтор 244 бад 17 ПА(ВА)

 

4. Про  двох  наших  односельчан  ми  знайшли  більш  детальну  інформацію(на жаль,  фото  немає).

Чоботар  Михайло  Антонови (1915-1944),  закінчив  Сталінградське  танкове  училище  в  1943 р. Лейтенант.  Був  командиром  танку 39 отбр. Загинув  20  вересня 1944 р. у  бою, визволяючи  Прибалтику.

Це  журнал  бойових  дій, де  описана  «остання   битва  лейтенанта  Чоботаря»

Пироженко   Андрій  Тихонович ( 1914-1944), в 1939  р. закінчив  Ворошиловградський  педагогічний  інститут.

Потім  навчався  у Мінському  воєнно-політичному  училищі.Капітан.Був  політруком 875 сп

В  1941р. був  поранений. Після  госпіталя  повернувся  на  фронт. Був  назначений  воєнкомом  .  У 1942 р. став зам .командира   74 гв. кабр.У 1943 нагороджений   медаллю «За  бойові  заслуги»  та  орденом Червоного  прапора. Загинув  21.08. 1944  у  боях  за  визволення  Латвії.

5.Інформація  про  екіпаж  льотчиків, які  поховані  у  братській  могилі   у центрі  с.Дерезувате.

Наше  село  було  звільнене у  вересні  1943р. Фронт  відкотився  на  захід. В  5 км  на  південний  схід  від  Дерезуватого був  розташований  аеродром  17  ПА(ВА), д е  базувався 449 бап(бомбардувальний  авіаційний  полк). З  30  січня  по 29  лютого 1944р. розгорталася  Нікопольсько-Криворізька  наступальна операція.Завданням  полку  була  розвідка  і  бомбардування  добре  укріплених позицій  противника. Літали  на   американських   літаках  «Бостон».

Вони  були  легкими  в  управлінні, але  ресурс  використання  був  меншим  , ніж  у  вітчизняних бомбардувальників. До  речі,за  спогадами  маршала  Василевського, зима  була  з  великою кількістю  опадів у  вигляді  мокрого    снігу  і  льодяного  дощу, з  туманами,  з постійною  хмарністю.Він  писав «…такої  багнюкита  бездоріжжя . як  взимку і  весною 1944 року,не  бачив  ні  раніше, ні  пізніше…»  Тому  зрозуміло, що  умови для  польотів    були  дуже  несприятливими. Тим  більше , що  літати  часто  доводилося   в темний  час  доби, бо  у  німців  була   потужна  протиповітряна  оборона. 

22 лютого 1944р. екіпаж  449 бап  у  складі   ст.. лейтенанта Цвєткова  (командир), штурмана  лейтенанта  Ходирєва, стрілка  радиста  сержанта Калатура, повітряного  стрілка   сержанта  Горюнова  о  17.50  вилетів на   розвідку  по  заданому  маршруту « Кривий  Ріг, Вознесенськ, Круглик».  Виконавши бойове  завдання,літак  повернувся  на  аеродром   близько   21  години. Екіпаж  запросив  посадку, пішов  на  розворот   і  зв’язок   перервався…. Була  ніч, туман, небо  затягнуте  хмарами.  Що  з  літаком? Почалися  пошуки. Військовим  допомагали  місцеві  жителі. 23  лютого    в  2,5  км  на  північний  захід  від  аеродрому   залишки літака   знайшли. Цвєтков, Калатур, Горюнов  загинули  відразу.   Штурман   Ходирєв  був  важко  травмований,але  повз  по   мокрому  снігу   з  останніх  сил   в  сторону  аеродрому. В  планшеті  у  нього  були  важливі  дані.Та  сили  його  танули , була  велика  крововтрата, і  він , на  жаль, помер. Тіла  загиблих  льотчиків  були доставлені   на  аеродром. 24  лютого    1944 р.   воїни  були  поховані   на  кладовищі  с.Дерезувате. На  честь  них   був  даний  салют. Товариші  льотчиків  пролетіли  над  місцем  поховання, віддаючи   шану загиблим.

Іменами   Леоніда  Георгієвича  Ходирєва   і Олександра  Лавровича   Цвєткова  названо  дві  вулиці  в нашому  селі.